ЕВРЕЙСКИЕ МОТИВЫ В ПОЭЗИИ НАРОДОВ РАЗНЫХ СТРАН. СТАНИСЛАВ БОНДАРЕНКО (Украина)

АВТОБИОГРАФИЯ ПОЭТА

Я, Бондаренко Станислав Григорьевич, родился 17 декабря 1954, в Днепропетровской области, в семье учителей. Отец был узником трех концлагерей, начиная с Бухенвальда, что дополнительно вызвало интерес к настоящей, а не официальной нашей истории.
С шестого класса я учился в Киеве - в Республиканской специализированной средней школе-интернате спортивного профиля (РСШИ СП), которая была базовой для юношеских сборных Украины по различным видам спорта. После поездки в составе юношеской сборной Украины по футболу в Венгрию, где я стал лучшим бомбардиром, мне «перекрыли футбольный кислород», поскольку разоблачил аферу тренеров, которые присвоили более 10 000 советских рублей (суточные всей сборной). Интересно, что ту аферу покрывала заместитель министра образования Украины и куратор юношеского спорта Валентина Семеновна Шевченко, в дальнейшем - председатель Президиума Верховного Совета.

Окончил филологический факультет Киевского госуниверситета им. Т. Г. Шевченко (1976-1981). В годы учебы были проблемы с КГБ из-за организованного мной самиздата (более года выпускал с однокурсниками студенческий журнал и был избран президентом созданной студентами двух факультетов Академии Гарума, куда входили шесть студентов-академиков, а журнал читался в нескольких вузах). Разгромил вместе с КГБ все это парторг филфака, ныне член НСПУ, на которого я зла не держу.
Служил в Вооруженных силах два года, а трудовую деятельность после университета начал учителем литературы и языка в Ирпенской СШ №2, но через полтора года молодого специалиста пригласили в газету «Вечерний Киев» на должность корреспондента (конец 1982). В 1989 - 1990 годах после трагедии на ЧАЭС в течение 12 месяцев в рамках метода «журналист меняет профессию» строил новый город энергетиков Славутич, его Тбилисский квартал, за мной была закреплена бетономешалка, и с производимого мной раствора встало несколько пятиэтажек (за что был премирован Советом Министров Грузии автомобилем «Жигули»).
Далее - на журналистской работе (газеты «Киевский вестник», «Независимость», «Киевские ведомости», «Литературная Украина»). В течение последних 6-ти лет был заместителем главного редактора газеты «Литературная Украина», ныне - исполняю обязанности главного редактора.

Автор более тысячи статей и интервью с литературными классиками и мировыми политиками (М. Винграновским, Л. Костенко, Б. Олейником, Р.Гамзатовым, Ч. Айтматовым, Б. Ахмадулиной, И. Драчом, А. Вознесенским, Р. Рождественским, Милорадом Павичем, президентом Польши А. Квасьневским, Б. Ельциным, госсекретарем США Мадлен Олбрайт и сотнями других).
Во времена перестройки и разгула бандократии благодаря моим журналистским расследованием были освобождены из СИЗО 19 незаконно арестованных людей: их невиновность признавал потом суд, они выходили на свободу «за отсутствием состава преступления», а коррумпированных прокуроров, офицеров милиции и СБУ освобождали от должностей (например, облпрокурора Кировоградской области Осипова, начальника следственного отдела СБУ полковника Гаркушу и других).
Как человеку и гражданину, мне присуще острое чувство справедливости, любовь к жизни. А еще - привычка называть вещи своими именами.

Собственные мои произведения в Украине начали выходить книгами только в годы перестройки. Первыми вышли книги для детей - «Ручей» (1989), «Чайка Нескучайка» (1992), в издательстве «Радуга» - они имели наибольшие тиражи всех моих изданий - по 100 и 200 000.Так что теперь общий тираж 25-ти моих книг (почти половина из них - для детей) превышает миллион экземпляров. Последняя по времени книга издана на французском языке в Париже почти год назад («Ночной разговор с Европой»).

Лауреат нескольких всеукраинских и международных премий (им. Бориса Нечерды, им. Василя Стуса, им. Максимилиана Волошина, им. Антона Чехова, Ивана Кошеливца, Дмитрия Нитченко и др.). Произведения для детей также неоднократно отмечены высокими наградами – первой Корнейчуковской премией и премией «Коронация слова» (2015) - на этот раз отмечены сказки.
Среди книг для взрослых - сборники «Я сам из дат печали», «Пир во время Кучмы», «Новая Энеида, или дер-жа-вю», «Евангелие от тюрьмы», «Кириллица киевских улиц», «Ночной разговор с Европой », «Пикник с миллиардером » и др.). Автор двух первых в мире романов-палиндромов, за один из которых «Ниша Волошина» («Волошин - нишолов») получил международную Волошинскую премию пятнадцать лет назад. Прозаический роман «От я вся - я свято, или Вихола лохив» выдержал два издания, вошел в краткий список «Книги года Би-Би-Си» и также был отмечен на «Коронации слова» (2009).
Книга поэм «Майданы и Магнаты» номинировалась на Национальную премию имени Т.Г. Шевченко прошлого года.
Живу и работаю в Киеве. Женат. Имею троих сыновей.

29 июня 2015

Станіслав БОНДАРЕНКО, Київ

МОЛИТВА В ГЕТСИМАНСЬКОМУ САДУ

Нехай обійде мене чаша ця:
Втім, не як Я хочу, а як Ти.
Євангеліє від Матвія

Ще Єрусалим не пересолив
моря Мертвого,
не підсолодив ще Єрусалим
горя терпкого.

Між твоїх олив я в твоїй руці
на долоні весь,
Саде Світовий, дай ще дорости
до твоїх небес!

Перешепочи те, що Він сказав, —
без тлумачення...
Вся Земля — Його піднебесний зал
для посвячення.

Не як хочу я, а завжди — як Ти:
над всіма — Ти є!..
Між дніпровських круч — і твої квітки,
Гетсиманіє!

Тільки б вік новий не пересолив
моря Мер-тво-го,
чашу ту гірку не підсолодив, —
всі віки — Його!

Молитва в Гефсиманском саду

Да минует меня чаша сия:
Впрочем, не как Я хочу, но как Ты.
Евангелие от Матфея

Иерусалим не пересолил
моря Мёртвого,
И не подсластил Иерусалим
горя тёрпкого.

Меж твоих олив я в твоей руке
на ладони весь,
О Вселенский Сад, дай мне дорасти
до твоих небес!
Снова прошепчи то, что Он сказал, -
без посредников…
Вся Земля - Его поднебесный зал:
для наследников.

Не как я хочу, а всегда - как Ты:
вовсе не как я!..
Меж днепровских круч - и твои цветы,
Гефсимания!

ХХ1 век, не пересоли
море Мертвое.
Не пересласти, Иерусалим,
чашу горькую!

ЛІТО В ГРУДНІ
(погляд з Ейлату)

Дав Бог нам літа при зимі —
легкий кредит тепла і волі,
гніздо на тихій цій землі
при повному коралів морі.

Хай підглядають з трьох країн —
через затоку — древні вежі.
А гори стримані й стрункі,
як складки Божої одежі.

Ні, ця пустеля — не німа,
і що б зі світом вже не сталось,
у Бога тут насправді склалось,
бо тут самотності нема.

ЛЕТО В ДЕКАБРЕ
(Взгляд из Эйлата)

Бог дал нам лето средь зимы -
в кредит аванс тепла и воли,
гнездо в тиши Святой земли
и полное кораллов море.

Заглядывают три страны
Глазами башен в наши окна,
а горы строгие стройны,
Как Божеских одежд волокна.

Пустыня вечная, как Бог,
и что бы с миром ни случилось,
у Бога всё тут получилось:
никто из нас не одинок.

СКІЛЬКИ?

Скільки віків Dolorosa йти,
щоб озиратись юрба почала?
Скільки зростатись з хрестом, щоб ти
витерла піт кривавий* з чола?

Скільки разів треба бути ро-зі-п’я-тим,
щоби повірили в тебе натще?..
Нині не менше разів п’яти —
треба й воскреснути ще.

* Коли Ісус востаннє йшов Via Dolorosa (Хресна путь) у Єрусалимі, молода жінка Вероніка насмілилася витерти кривавий піт з Його чола. Вероніка у католиків визнана святою.
СКОЛЬКО?

Сколько веков Dolorosa идти,
чтоб озираться толпа начала?
Сколько срастаться с крестом, чтобы ты
вытерла пот кровавый * с чела?
Сколько же раз им нужно распять,
чтобы поверить в тебя горячо?
Нынешним надо, может, раз пять --
после воскреснуть еще.

* Когда Иисус в последний раз шел Via Dolorosa (Крестный путь, букв. «Путь Скорби») в Иерусалиме, молодая женщина Вероника осмелилась вытереть кровавый пот со лба. Вероника у католиков признана святой.

ГОРА МОЙСЕЯ
Якщо до схід сонця дістатися вершини гори,
де Мойсей одержав від Бога 10 заповідей,
то вам відпустяться гріхи, як говорить легенда.

Де Ратай Небесний зірок нам насіяв, —
над прірвою, разом з верблюдом
в єгипетській тьмі до вершини Мойсея
ми тягнемось тисячним людом.

За спиною вже монастир Катерини —
сам Юстиніан постарався
зліпити цей куб із каміння та глини,
де Кущ Купини розгорявся.

Ми ніби йдемо до не нашої ери —
тут двадцять століть, як билинки...
Лиш деколи блимне ліхтарик уперто
в надіях і страхах великих —

до першого сонця дістатись вершини:
гріхи відпущаєши нині?
І кожен кріпиться з цієї причини,
невпинно повзучи по глині.

Верблюди дійшли — далі людям зосталось
уступів сімсот, щоб добратись:
така вже крута ця нескорена малість...
Та ті, хто спроможуться, — браття,

нехай не по крові — по цій благодаті
нагорній... От сонце закліпа!
І хай ще невігласи — ми вже багаті
окрайцем духовного хліба.
ГОРА МОИСЕЯ
Если до рассвета добраться до вершины горы,
где Моисей получил от Бога 10 заповедей,
то вам простятся грехи, как говорит легенда.

Где Пахарь Небесный звезд нам насеял -
над пропастью, вместе с верблюдом
в египетской тьме к горе Моисея
мы тянемся тысячным людом.

Уже позади монастырь Катерины: -
сам Юстиниан постарался
слепить этот куб из каменьев и глины,
где Куст Купины возгорался.

Ничто не напомнит, что – век ХХ1,
вот разве фонарные блики
гуськом по ущелью дрожащие нервно
в надеждах и страхах великих -

суметь до восхода подняться к вершине:
грехи отпущаеши ныне?
И каждый крепится по этой причине,
скользя по каменьям и глине.

Верблюды пришли - дальше людям осталось
уступов семьсот, чтоб добраться:
ах как же крута непокорная малость ...
Но те, кто с ней справятся, - братья,

пускай не по крови - по той благодати
нагорной ... Вот солнце и небо!
И пусть мы – невежды, уже мы богаты
краюхой духовного хлеба.

ДЕРЕВО В ПУСТЕЛІ

Чи ви раділи дереву в пустелі,
неначе брату,
який уміє без «дахів» і стелі
знайти відраду

у шепотінні тихім, ще й веселім?..
Бог зна, як зветься,
та дерево — поетом у пустелі
ще зостається.

І не попросить розколотись гори
чи принести хоч річку у долоні,
а соки з глибини аж десь під зорі
пливуть своїми руслами по кроні.

І світ живе, допоки грають соки!
З ним Бог — не сам і зовсім не карає
пустелею це дерево високе:
скоріше — як поета — обирає!

ДЕРЕВО В ПУСТЫНЕ

Вы радовались дереву в пустыне,
как будто брату,
который смог в песках, без «крыш» под синью
найти отраду.

Я не узнал, о чем ему поется,
как звать доныне,
но дерево поэтом остается
в людской пустыне.

И разве просит горы расколоться
и принести в горсти ему хоть реку?
Но соки руслом движутся по кольцам
внутри побега.

И мир живет, пока играют соки!
С ним Бог - не одинок и не карает
пустыней это дерево высокое:
скорее - как поэта - выбирает!

РАДОСТІ РА У ЛУКСОРІ
Н. Л.

Тут все радіє: діє Ра,
веселий Геліос чи Сонце,
радій і ти, як дітвора,
під цей sunshiny та під шансон цей!

Хай відігріємось за тих,
що сіяли, та... не зібрали,
кого від сонця в ніч забрали.
За всіх — повік невиїзних.

Хай золотавий скарабей*
вкруг себе всіх веде... за щастям:
колись йому таки ще вдасться
тут ощасливити людей.

*За легендою: що більше кіл навколо «Золотого скарабея» зроблять туристи, то більше буде щастя.

РАДОСТИ РА в Луксоре
Н. Л.

Здесь всё радеет: деет Ра,
веселый Гелиос иль Солнце,
радей и ты, как детвора,
под тот sunshiny и под шансон сей!

Так отогреемся за них,
что сеяли, и ... не собрали,
кого от солнца в ночь забрали.
За всех - вовек невыездных.

Пусть золотистый скарабей *
всех вкруг себя ведет ... за счастьем:
когда-нибудь ему удастся
тут осчастливливать людей.

* По легенде: чем больше кругов вокруг «Золотого скарабея» сделают туристы, тем больше будет счастья.

МЕД ІЗ РОСИ
Н.
Вранці збираю з тебе росу,
росу еросу,
бігають крос мої руки, спішать по красу:
від ключиць — до... вересня.

І в тюльпані, що я тобі піднесу, —
теж вона, пругка, терпка, як із термоса.
Ми збираєм навзаєм, збираєм росу —
мед від еросу.

Закодуймось ним від пліток-інтриг,
від чуток, що знов за вікнами есесериться.
На горі Синай я росу зцілувати встиг
з тебе — ще до сонця й до цього вересня!
Синай — Єрусалим
МЕД ИЗ РОСЫ

Н.
Ночью с тебя собираю росу,
росу эроса,
бегают кросс мои руки, спешат по красу:
от ключиц - до… ереси.

И в тюльпане, что я тебе поднесу,
есть она – упругая, как из термоса.
собираем вдвоем, собираем росу -
мёд от эроса.

Закодируй нас, мед, от всех интриг,
от того, что вновь за окнами СССРится.
На горе Синай я росу сцеловал за миг
до восхода солнца.О, мед от эроса!..
Синай - Иерусалим

ВУЛИЦІ НАШОГО ВУЛИКА

Як вулиці не перейменовують,
кожен називає їх по-своєму...
Із газет

Ця вулиця — тихенький равлик...
А є ще вулиці-в’юни:
без тромбів чи бетонних вкраплень,
як вени, сходяться вони.

Я знав і вулицю... Катівень
(не дай вам Боже тих господ!),
проїзд Бандюг і площу Хтивих,
ще — сяючий бульвар Заброд.

Та в цьому ж місті кирпоносім
уникла перейменувань
й мене ще терпить і підносить
крутюща вулиця Кохань.

Всі їх сходив — і за негоди —
і до каміння промовляв...
Шкода, що досі площі Згоди,
хоч як шукав, — не натрапляв!

Хай каже хтось: вона в Парижі,
а не на нашому кутку!..
Та сподіваюсь, хай вже рідше,
що десь і в нас знайду таку.

* Нещодавно від рядка цього вірша було названо площу Згоди у майже повністю вирізаному в роки громадянської війни містечку Дубове неподалік Умані (нині село Дубова). Із 2,5 тисяч євреїв, що мешкали там, серед живих тоді залишилось лише 26.
Разом із представниками влади автор відкривав у Дубовій пам’ятник. На площі також планують збудувати Стіну Пам’яті й Покаяння, а відомий режисер Олег Бійма зняв фільм про тодішню трагедію та міжнаціональне примирення.

УЛИЦЫ НАШЕГО УЛЬЯ

Как улицы не переименовывают,
каждый называет их по-своему ...
Из газет

Бывают улицы-улитки
и даже улицы-вьюны..
Я знал и улицы – улики:
как ни застраивай, видны!

Я помню улицу Допросов
(семь лет я не хожу по ней!),
сияющий бульвар Отбросов
и охранявших их парней…

Но в том же Городе курносом
(Господь его благослови!)
я знаю скользкую, с откосом,
крутую улицу Любви.

Все исходил их по сто раз я,
ведя с камнями диалог, --
но только площади Согласия,
как ни искал, - найти не смог!

Мне говорят: она в Париже,
она в Париже, а не здесь…
А я надеюсь, пусть все реже,
что и у нас такая есть!*

* Недавно от строки этого стихотворения была названа площадь Согласия в почти полностью вырезанном в годы гражданской войны городке Дубовое неподалеку от Умани (ныне село Дубовая). Из 2500 евреев, проживавших там, в живых тогда осталось только 26. Вместе с представителями власти автор открывал в Дубовой памятник. На площади также планируют построить Стену Памяти и Покаяния, а известный режиссер Олег Бийма снял фильм о тогдашней трагедии и межнациональном примирении.

НІЧНА РОЗМОВА З ЄВРОПОЮ,
або Таємниці наших літер
(філософська поема-кліп, уривки)

УКРАЇНСЬКА РУЛЕТКА,
або Чому програли комуністи

Доки ще світає, Європо, слухай:
той, хто хоче виграти в мене в карти,
в покер, преферанс чи Таро розкласти,
той мені програє, бо так вже сталось:
знаєш, Достоєвського досвід* вивчив
ще й везучий, мабуть, та й маю долю.
Більше шансів мав я не народитись,
якби батько, Григорій Максимович Бондаренко,
не повернувся із Бухенвальду
і ще з двох концтаборів – та я є.
(Хоч не встиг за життя його запитати:
чи він бачив там поблизу маєточок Ґете?).
Звільнили батька американці –
потім він попав ще й в полон щасливий,
коли мама взяла його ликом своїм і танцем.
А як було мені десь п’ять років,
спитав у батька на параді 9-го Травня:
чому він орденів не вдягає, як інші дяді?
Дізнався: за Бухенвальд орденів не дають...

Нема вже батька – за огорожею.
І хрест з металу – йому сторожею.
Може, йому сини – нагороди
за відвагу вижить (це – від природи).

А коли вибухнув-шарахнув Чорнобиль,
Святославу моєму, на той час єдиному сину
(бо Дмитро й Олексій народились після аварії),
виповнилося три рочки.
Вибух стався вночі, а на ранок, о восьмій,
дружина повезла його саме в Чорнобиль –
до бабці (своєї матері) в гості,
бо ніяка комуністична наволоч
не хотіла визнати вибух вибухом
й попередити хоч би щодо дітей.
Так Святослав став чи не єдиним малим
киянином, який зустрів аварію саме там.
...Може, це трохи смішно, але я певен,
що Бог покарав комрежим саме за злочини
проти батька та проти сина.

Тож – живучі ми, хоч шляхи тернисті.
Два (від Гітлера і від комуністів)
пекла вже перейдено, якось вижили.
І поля не всі ще ми вижали...
Може, все ж не в бік того часу „Ч”
річка Геракліта й Дніпро тече...
Хай у звичнім темпі працює Стікс,
а не зразу всіх – не за часом „Х”...

...Між іншим, якраз українці
чи не найбільше серед усіх твоїх народів
врятували від смерті малих і старших євреїв –
насправді за числом Праведників світу
ми не на третьому місці, як є офіційно,
а на першому – просто не кожен з наших
встиг-осмілився в тім зізнатись,
бо сталінисти й за подібне карали.
Вже й без того радянський ГУЛАГ
на 70 відсотків сладався із українських в’язнів.
Так хотілось, щоб ти те знала – це вивищує
не лише Україну, а й тебе. Знай, будь ласка:
ми перша країна, що позбулася ядерного бойового
потенціалу (за потугою третього в світі!) –
щоб не вибухнуло майбутнє, а не заради подяки.

Достоєвський сльози дітей ще зважить
і на всіх дорослих вагу поділить:
вартий світ сльози? – лиш як діти ваші
білозубим сміхом цей світ побілять
від полів дніпровських до Єлисейських**...
Дон Жуан заплаче, Гобсек здригнеться.
Світ почує Гамлета й ввімкне... серце.
Діти вперше вимовлять: „Єв-ро-пей-ці!”.

* Федір Достоєвський, перебуваючи у Європі, регулярно програвав чималі суми. Саме йому належать слова про те, що світ не вартий сльози дитини.
** Єлисейські поля – головна вулиця Парижа, яка увінчується Тріумфальною аркою.

Ночной разговор с Европой,
или Тайны наших букв
(Философская поэма-клип, отрывки)

УКРАИНСКАЯ РУЛЕТКА,
или Почему проиграли коммунисты

Пока еще светает, Европа, слушай:
тот, кто в карты обыграть меня хочет
в покер, преферанс или Таро раскинуть,
тот мне проигрывает, уж так сложилось:
знаешь, Достоевского опыт * знаю,
да еще везучий, пожалуй, и есть судьба.
Больше шансов было мне не родиться,
если бы отец, Григорий Максимович Бондаренко,
не вернулся из Бухенвальда
и еще двух концлагерей - но я есть.
(Хотя не успел при жизни его спросить:
не видел ли там поблизости усадьбы Гёте?).
Освободили отца американцы -
затем он попал уже в плен счастливый,
когда мама взяла его ликом своим и танцем.
А когда мне было где-то пять лет,
спросил у отца на параде 9-го мая:
почему орденов он не надевает, как другие дяди?
Узнал: за Бухенвальд орденов не дают ...

И нет отца уже - он за оградой.
И крест из металла – почётный караул.
Может, ему сыновья - наградой
за отвагу выжить (что дотянул).

А когда рванул-шарахнул Чернобыль,
Святославу моему, в то время единственному сыну
(Ибо Дмитрий и Алексей родились после аварии),
исполнилось три годика.
Взрыв произошел ночью, а утром, в восемь,
жена повезла его именно в Чернобыль -
к бабушке (своей матери) в гости,
не хотела признать тогда взрыв тот взрывом
и предупредить хотя бы в отношении детей.
Так Святослав стал едва ли не единственным малым
киевлянином, который встретил аварию именно там.
... Может, это немного смешно, но я уверен,
Бог наказал комрежим именно за преступления
против отца и сына.

Всё ж – живучи мы, хоть пути тернисты.
Два (от Гитлера и от коммунистов)
ада уже перейдено, всё-таки мы выжили.
И поля не все свои ещё выжали ...
Не во время «Ч», может, все ж текут
речка Гераклита и Днепр вот тут...
Пусть в привычном темпе стекает Стикс,
а не сразу всех - не за время "Х" ...

... Между прочим, как раз украинцы
больше всего среди всех твоих народов
спасли от смерти малых и старых евреев -
на самом деле по числу Праведников мира
мы не на третьем месте, как официально,
а на первом - просто не каждый из наших
успел-осмелился в том признаться,
ибо сталинисты и за такое карали.
Уже и без того советский ГУЛАГ
на 70 процентов слагался из украинских узников.
Так хотелось, чтобы ты это знала - это возвышает
не только Украину, но и тебя. Знай, пожалуйста:
мы первая страна, лишившаяся ядерного боевого
потенциала (по мощности третьего в мире!) -
чтобы не взорвалось будущее, а не ради благодарности.

Достоевский слёзы детей еще взвесит однажды
и на взрослых всех этот вес поделит:
стоит мир слезы? - если дети ваши
белозубым смехом весь мир побелят:
от полей днепровских до Елисейских ** ...
Дон Жуан заплачет, Гобсек задрожит – куда деться?
Мир услышит Гамлета и включит ... сердце.
Дети тихо вымолвят: "Ев-ро-пей-цы!".

* Федор Достоевский, находясь в Европе, регулярно проигрывал немалые суммы. Именно ему принадлежат слова о том, что мир не стоит слезы ребенка.
** Елисейские поля - главная улица Парижа, которая увенчивается Триумфальной аркой.

ЛЮБОВНА ЗАПИСКА

Люблю твої Луври і Прадо,
й маститу осібність Сорбонни...
Та хто б із них вижив направду,
якби – три віки заборони

на мову?! На честь і на мову,
на рівність козацьку і братство:
був царський указ нам плодити німоту
й ростити дівчаток на рабство.

Вглядатись люблю у фасади,
йдучи по нічному Парижу:
за нього й до крові готовий стояти –
за Київ я просто поріжу!..

І Лондон люблю за туманом,
і твій Ліверпуль бітломанів –
та „Baсk in the USSR”* нам
дорівнює смерті в дурмані.

Бо Київ – ти знай – не Росія:
якщо нас від тебе відкусять,
ті зуби й тебе не відпустять!..
Імперія жне, що не сіє...

Люблю до зубовного скрипу
твої Парфенон з Колізеєм.
І scribo**, кохана, і scribo
надовго – любов’ю своєю.

* „Baсk in the USSR” -- „Повернення в СРСР”, відома пісня „Бітлз”.
** Пишу (лат.)
Любовная записка

Люблю твои Лувры и Прадо,
особость маститой Сорбонны ...
Но кто из них выжил бы, правда,
когда бы - три века препоны

на речь?! На судьбу и на мову*,
на равность казацкого братства
был царский указ нам: стать тише немого,
растить лишь девчонок на рабство.

Люблю я смотреть на фасады,
идя по ночному Парижу:
и в кровь за него биться рад бы -
за Киев я просто порежу!..

И Лондон люблю за туманом,
и твой Ливерпуль битломанов -
и "Baсk in the USSR" * нам
равняется смерти в дурмане.

Ведь Киев - ты знай - не Россия:
и коль от тебя нас откусят,
те зубы тебя не отпустят!..
Империя жнет, что не сеет ...

Люблю до зубовного скрипа
твои Парфенон с Колизеем.
И scribo **, любимая, scribo
надолго - любовью своею.
* мова (укр.) – язык.
** "Baсk in the USSR" - "Возвращение в СССР", известная песня "Битлз".
*** Пишу (лат.)

SMS ІЗ ДАХУ АВТОМОБІЛЯ

Де тепер я? Львів поблизу, праворуч:
там жили поети – Франко й Антонич.
Додаю до Львова іще мазок:
жив там знаний Захер тобі Мазох.
той, що мазохізм на біду придумав...
Ну а ми страждаємо без потреби...
Думи мої, думи – про тебе думи:
скільки ж ти без мене, а я без тебе?..

Я вже сам забув свої застороги!
Перша: яка влада, такі й дороги...
Вчора мерзли в Умані день хасиди,
ну, як бідні родичі чи сусіди.
Бач, у них в Ізрайлі є Мертве море –
тепле і цілюще, і неповторне,
а вони до Умані – мошкарою
крізь мороз та бурю – такі герої.
Кажуть, що свята їм ця Україна,
й цадик їх зігріє тут неодмінно.
...Їм плащі й бушлати я дав – від згуби:
бо й розкішні пейси – таки не шуби!..

SMS С КРЫШИ АВТОМОБИЛЯ

Где теперь я? Львов справа, недалеко:
там жили поэты – Антонич, еще Франко
Добавляю Львову еще мазок:
там жил известный Захер Мазох,
что мазохизм на беду придумал ...
Ну а мы страдаем без надобности ...
Думы мои, думы - о тебе думы:
сколько вам без нас, а мне без тебя брести?..

Я уже сам забыл свои предостережения!
Первая: какая власть, таковы и пути движенья.
Вчера мерзли в Умани хасиды весь день,
ну, как бедные родственники или соседи в беде.
Видишь, у них в Израиле есть Мертвое море -
теплое, целебное, не найти такое второе,
а они слетаются к Умани мошкарою
сквозь мороз и бурю - такие герои.
Говорят, что земля Украины этим местом им свята,
и согреет их непременно цадик, что жил здесь когда-то.
... Им плащи и бушлаты я дал, чтоб не дали дуба:
потому что роскошные пейсы – всё же не шубы! ..

SO-SO* ВІД СОСО

Прощаю твоїм веселим нобеліантам –
Андре Жиду** й Ромену, котрий Роллан,
що засліпились Кремля рубіном чи діамантом,
коли прибули на сталінський дастархан:

звідти не розгледіти шахт ГУЛАГу,
не почути розстрілів у спину й в упор,
може, заважала й вождя повага...
Та як було не вгледіти Голодомор???

Ти сама парканом-коритом ситим
відгреблась, Європо, – це теж пробачу.
Чи простять мільйони з’їдених геноцидом
при твоїм мовчку, що з небес все бачать?..

Знав би Еліот, що „земля безплідна”***
саме де чорнόземи, й ґрунт – як свято!..
Голод більше вбив, ніж європців бідних
Друга світова – всіх разом узятих.

Ешелони з хлібчиком за валюту
з України слав тобі скромний Сталін –
це коли мільйонами пухли люди:
ти не подавилась, а їх не стало.

Тож мовчком ти з Йосипом впала в змову:
житницю до статусу людоморниць
він з тобою зводив! Благаю, знову
не бери Москву собі в коло змовниць...

...Так, нема в історії SO-SO,
способу умовного,
наклонєнія сослагатєльного, --
та Прокруст новітній – рябий Сосо**** –
нам провів скорочення – до сослатєльного...

* Так собі (англ.), а в даному разі: так, як хочеться.
** Андре Жид після останніх відвідин Москви 1936 року все ж написав книжку „Повернення з СРСР”, яка засуджувала відсутність свобод й викликала ефект бомби, але Голодомор він, як і інший кремлівський гість Роллан, на жаль, не помітив. До честі Роллана, він вже 1937 року почав соромитися своєї зачарованості Сталіним і за життя так і не опублікував текст своєї бесіди з ним, відредагований самим вождем.
*** Найзначнішим твором Нобелівського лауреата Т. Еліота є поема „Безплідна земля”.
**** Так звали Сталіна (зменшене – від імені Йосиф).

SO-SO * ОТ Сосо

Прощаю твоим веселым нобелиантам -
Андре Жиду ** и Ромену, который Роллан,
что ослепились Кремля рубином иль бриллиантом,
когда пришли на сталинский дастархан:

оттуда не разглядеть шахт ГУЛАГа,
не услышать выстрелов в спину и в упор,
может, мешала им вождей ватага
Но как было не разглядеть Голодомор???

Ты сама забором-корытом сытым
отгреблась, Европа - это тоже прощу тебе.
Но простят ли миллионы съеденных геноцидом
при твоим молчании, что всё видят с небес?..

Что "земля бесплодна" ***знал ли Элиот
именно где чорнόземы, и почва - ну, как из рая!..
И что голод больше людей убьёт,
чем бедных европейцев Вторая мировая.


Эшелоны с хлебушком за валюту
с Украины слал тебе скромный Сталин -
когда миллионами пухли люди:
ты не подавилась, а их не стало.

Ты молчком со Сталиным впала в сговор:
житницу к статусу людоморниц
он с тобой сводил! Умоляю, снова:
помни, что Москва из ярых притворщиц!

Верно, нет в истории SO-SO,
способа условного,
наклонения сослагательного -
и Прокруст новейший - рябой Сосо **** -
нам провел сокращение - до сослательного ...

* Так себе (англ.), А в данном случае: так, как хочется.
** Андре Жид после последнего посещения Москвы 1936 все же написал книгу "Возвращение из СССР", которая осуждала отсутствие свобод и вызвала эффект разорвавшейся бомбы, но Голодомора он, как и другой кремлевский гость Роллан, к сожалению, не заметил. К чести Роллана, он уже 1937 начал стесняться своей очарованности Сталиным и при жизни так и не опубликовал текст своей беседы с ним, отредактированный самим вождем.
*** Самым значительным произведением Нобелевского лауреата Т. С.Элиота есть поэма "Бесплодная земля".
**** Так звали Сталина (уменьшительное - от имени Иосиф).

ПРИТЧА ПРО УКРАЇНЦІВ, ЄВРЕЇВ ТА ІНШИХ,
яка виросла майже з анекдота

Жалілися Богу євреї на... Бога:
„От ми – Твій народ, та найкращий віддав
Ти ґрунт українцям, а нам – лиш убогі
піски без дерев і каміння без трав”...

На все це їм Бог, який злого не коїв:
„Якби ж то ви знали, яких вожаків
дано українцям, жили б в супокої,
бо їм потерпати чимало віків”.

Вже скоро прийшли й українці путящі –
до Бога явилися долі питать:
„Всевишній, зізнайся, що ми роботящі,
а щастя неначе забув Ти нам дать.

От німцям порядок Ти дав і закони,
євреїв пророками нагородив,
французам і грекам дав... див загадкових,
англійців від ворога відгородив
морями зівсюди...
А ми – чи ж не люди?..”

І Бог, що нікому лихого не коїв,
їх так заспокоїв, якщо заспокоїв:
„Дано вам жіноцтво красиво-казкове,
чуттєвіш від нього навряд чи знайти,
і ще один скарб – найживучішу мову,
яку б шанували й далекі світи:

в ній наголос вільний – пливе як вітрило,
не тільки в словах, є й у літерах сенс,
семантика-сутність, яку б ви відкрили
для світу, для світла театрів і сцен.

Й поетів дано, щоб її розвивати:
вони не для розстрілів, не для розтрат –
щоб встигли предмети найкраще назвати
і явища, й, може, спинити розбрат...

Як жить зі скарбами – вже ваша турбота:
жалітись достоту, журитись до звізд
чи чубитись до 37-го поту,
аж доки покличуть усіх вас на звіт”...

...Почули – злякались: це присуд чи припис?
Збентежено били в поклонах лоби.
В дорозі додому вдивлялись в правопис!..
Махали їм крилами всі голуби.

ПРИТЧА ПРО УКРАИНЦЕВ, ЕВРЕЕВ И ДРУГИХ,
которая выросла почти из анекдота

Евреи с укором спросили у Бога:
"Вот мы же - народ Твой, но лучшую дал
Ты почву украинцам, а нам - лишь убогие
пески без деревьев и камни без трав "...

На это им Бог, не творивший плохое:
"Ах, если б вы знали, каких вожаков
дано украинцам, вы б жили в покое,
страдать им от них еще много веков ".

А вскоре явились к Нему украинцы -
явились выпрашивать лучшей судьбы:
"Всевышний, признайся, мы любим трудиться,
А счастья Ты, видно, нам дать позабыл?!

Вот немцам порядок Ты дал и законы,
евреев пророками Ты наградил,
французам и грекам дал ... разных диковин,
и Сам от врагов англичан оградил
морями повсюду ...
А мы что ж не люди?.. "

И Бог, никому что не творивший плохое,
их так успокоил, если их успокоил:
"Вы в дар получили красивейших женщин,
и вряд ли найдёте вы чувственней их,
еще один дар вам – язык богатейший,
который в мирах уважают иных:

в нем вольно, как парус, плывет ударенье,
не только в словах, есть и в литерах смысл,
семантика-сущность, и есть откровенье
для мира, для сцены, где светится Мысль.

Поэты даны, чтоб язык развивали:
а не для расстрелов, и не для растрат -
предметы, явления верно назвали
и, может быть, остановили разлад…

Как жить с тем богатством – уж ваша забота:
скулить постоянно, тужить ли до звёзд
иль драться до 39-го пота,
пока вас к отчету Судьба призовет"...

Услышав, струхнули, затем осмелели…
Смущенные, били поклонами лбы.
И в Азбуку долго родную смотрели!..
Махали им голуби в небе судьбы.

ЛІКУВАВ ПРАВОСЛАВНОГО ПАПА РИМСЬКИЙ

Хай мені пробачать Дега, Гоген і Вінсент,
що майже не глянув на їхні шедеври
в спекотному серпні 97-го в музеї д’Орсе –
просто проспав перед ними, ховаючи флюс,
із температурою сорок!

А коли друзі допомогли мені вийти
на безлюдну набережну Сени,
назустріч нам рухався папомобіль,
у якому, як в чималому стаканчику, стояв
найкращий папа – Іван Павло Другий.
При повороті у бік Нотр-Даму
машина майже спинилась:
може, відчув гарний поет Кароль Войтила,
що перед ним побратим православний,
якому страшенно зле.
Він вдивився, зігрів нас посмішкою,
помахав рукою й осінив хрестом.
А вже за якісь хвилини одна щока моя
почала підрівнюватись до другої,
температура – при свідках – верталась до норми.
Папа щасливо позбавив шансу вмерти в Парижі.
І я вже зміг говорити. Казав я друзям,
Анісімову й Сергієві Кисельову, брату Леоніда-поета,
що Париж і Київ – найкращі докази існування Бога
і найбільші виправдання цивілізації.
Хоча з Києвом все складніше,
бо після спалення його Ордою
він на кілька століть перетворивсь на село.
І здавалось, апостол Андрій помилявся, сказавши:
„Бути тут граду великому й блогодаті Божій”.
Та ні монголо-татари, ні Гітлер, ні наші вандали
не знали, що таке геніальне місто
не можна знищити до кінця.

...Поки я пішки спускався з Ейфелевої вежі,
звідки так солодко проглядають скибочки
акуратно розрізаних радіальних вулиць,
випурхнув із душі цикл віршів,
і самẻ те довгошиє створіння Ейфеля
назвав тоді: жовтий паризький жираф –
здалося, що й Аполлінер позаздрив.
А добрий знайомий, поет Олжас Сулейменов,
який десять літ в Парижі – послом при ЮНЕСКО,
почувши, схопився за голову і зізнався:
„Це ж треба – чи не щодня проїжджаю поряд,
та лиш тепер зрозумів: жираф там таки насправді!”

...Пару днів потому біля отелю „Ріц”
я бачив, як принцеса Діана сідає в машину:
напевно, то був її передостанній виїзд,
перед тим, як у тунелі Альмá,
названому від нашої річечки,
що тече між Сімферополем і Севастополем
(і стала колись місцем першої битви
у Російсько-Турецькій війні),
Діана згоріла... В спекотнім серпні...
Альма – амба... Амен... Амінь...
І я ще тоді подумав,
що світ, зосереджений на Діані,
став надто необ’єктивним,
бо якраз не стало й мами Терези,
яка зробила для людства ніяк не менше,
але про перехід її в інший світ
людство тоді мовчало...

...Коли прийдеш до нас, Європо,
покажу тобі, що майже ніхто не знає, –
не жалюгідненьку телевежу нашу,
яка не годиться в підметки Ейфелевій,
покажу тобі всі сім гір біблійних,
і Дніпро (якому не годні й у слід ступити
ні Сена твоя, ні Рейн, ні Темза).
На стіні Софії покажу графіті-послання
нашої Анни (пізніш французької королеви).
І навчу я тебе ходити віків на десять углиб.

Хоч не зможу показати дечого на поверхні,
що вже бачу, а його ще нема:
Пантеон над схилом Дніпра величний –
як у Парижі чи у Тбілісі.
Десь біля тої альтанки над святим Володимиром,
де Маяковський п’яненький вигукнув:
„Словно в гости к старой-старой бабушке,
я вчера приехал в Киев”.
Київського Пантеону я маю список
золотих імен – їх справді не більше,
ніж вісім твоїх письменників у Парижі
(восьмим, пам’ятаю, перепоховали туди Дюма).
У нас не вродився ще той президент,
який питатиме щодо цього порад,
та по секрету знай: почнеться список зі Стуса,
якого прогавила й ти – не лише Україна:
якби ти дала йому Нобелівку до 85-го,
Василь міг вийти з ГУЛАГу живим –
навіть після заточки, у нього встромленої
від душі ментівської при Чусовій.
Де ти була (повіялась, як повія?),
де була, коли в Мюнхені у 85-ім
люди кричали Горбачову й канцлеру Колю:
„Свободу Стусу!”, „Свободу Стусу!”?..
Серед святих і поетів такого великомученика
навряд чи знайдеш...

...Як не дивно, в Парижі мені весь час бракувало
американця Гемінґвея, який,
коли мене везли із роддому, одержував Нобелівку,
а ще киянина-антропософа Макса Волошина –
вони обидва розуміли Париж, Європу,
напевно, краще за мене,
хоч, мабуть, не знали, що бульвар Сен-Мішель
матиме односторонній рух.

Ще хотів би тобі зізнатись,
що ім’я твоє українською
звучить значно краще, аніж англійською:
що там „Юрип”? – нібито „ти рипиш”,
„ю-рип”, „ю-рип”– ніби рипить твій віз...
А „Єв-ро-па” – починається з „Є”
і свідчить, що ти існуєш: „Cogito, ergo sum”*.
І для мене натхненно-красиве ім’я твоє.
* Я мислю, отже існую (лат.)
29 липня – 22 вересня 2011 р.
Коктебель – море (судно „Дукат”) – Київ

ЛЕЧИЛ ПРАВОСЛАВНОГО ПАПА РИМСКИЙ

Пусть мне простят Дега, Гоген и Винсент, :
почти не взглянул я на их шедевры
в жарком августе 97-го в музее д'Орсэ -
просто проспал перед ними, прикрывая флюс,
с температурой сорок!

А когда друзья помогли мне выйти
на безлюдную набережную Сены,
навстречу нам двигался папомобиль,
в котором, как в небольшом стаканчике, стоял
лучший папа - Иоанн Павел II.
При повороте в сторону Нотр-Дам
машина почти остановилась:
может, почувствовал хороший поэт Кароль Войтыла,
что перед ним собрат православный,
которому очень плохо.
Он всмотрелся, согрел нас улыбкой,
помахал рукой и осенил крестом.
А уже через какие-то минуты одна щека моя
начала подравниваться ко второй,
температура - при свидетелях - возвращалась к норме.
Папа счастливо лишил шанса умереть в Париже.
И я уже смог говорить. Говорил я друзьям,
Анисимову и Сергею Киселеву, брату Леонида-поэта,
что Париж и Киев - лучшие доказательства существования Бога
и наибольшие оправдания цивилизации.
Хотя с Киевом все сложнее,
потому что после сожжения его Ордой
он на несколько столетий превратился в село.
И казалось, апостол Андрей ошибался, сказав:
"Быть здесь граду великому и благодати Божьей".
И ни монголо-татары, ни Гитлер, ни наши вандалы
не знали, что такой гениальный город
нельзя уничтожить им до конца.

... Пока я пешком спускался с Эйфелевой башни,
откуда так сладко просматривают ломтики
аккуратно разрезанных радиальных улиц,
выпорхнул из души цикл стихов,
и самое длинношеее создание Эйфеля
назвал тогда: желтый парижский жираф -
показалось, что и Аполлинер позавидовал.
А хороший знакомый, поэт Олжас Сулейменов,
который десять лет в Париже - послом при ЮНЕСКО,
услышав, схватился за голову и признался:
"Это же надо – чуть не каждый день проезжаю рядом
и лишь теперь понял: жираф там на самом деле!"

... Пару дней спустя у отеля "Риц"
я видел, как принцесса Диана садится в машину:
наверное, это был ее предпоследний выезд,
перед тем, как в туннеле Альмá,
названном от нашей речушки,
текущей между Симферополем и Севастополем
(и стала когда-то местом первой битвы
в Русско-Турецкой войне),
Диана сгорела ... В жарком августе…
Альма - амба ... Амен ... Аминь ...
И я еще тогда подумал,
что мир, сосредоточенный на Диане,
стал слишком необъективным,
потому что как раз не стало мамы Терезы,
которая сделала для человечества никак не меньше,
но о переходе ее в другой мир
человечество тогда молчало...

...Когда придешь к нам, Европа,
покажу тебе, что почти никто не знает, -
не достойную жалости телебашню нашу,
которая не годится в подметки Эйфелевой,
покажу тебе все семь гор библейских,
и Днепр (которому не способны и в след ступить
ни Сена твоя, ни Рейн, ни Темза).
На стене Софии покажу граффити-послание
нашей Анны (позднее королевы французской).
И научу я тебя ходить веков на десять вглубь.

Хотя не смогу показать кое-что на поверхности,
что уже вижу, а его еще нет:
Пантеон над склоном Днепра величественный -
как в Париже или в Тбилиси.
Где-то около той беседки над святым Владимиром,
где Маяковский пьяненький вышептал:
"Словно в гости к старой-старой бабушке,
я вчера приехал в Киев».
Киевского Пантеона имею список
золотых имен - и впрямь не больше
восьми твоих писателей в Париже
(Восьмым, помню, перезахоронили туда Дюма).
У нас не родился еще тот президент,
который будет спрашивать об этом советов,
но по секрету знай: начнется список со Стуса,
которого упустила и ты - не одна Украина:
если бы ты дала ему Нобелевскую премию до 85-го,
Василий мог выйти из ГУЛАГа живым -
даже после заточки, в него воткнутой
от души ментовской при Чусовой.
Где ты была (шаталась, как проститутка?),
где была, когда в Мюнхене в восемьдесят пятом
люди кричали Горбачеву и канцлеру Колю:
"Свободу Стусу!", "Свободу Стусу!..?»
Среди святых и поэтов такого великомученика
вряд ли сыщешь…

... Как ни странно, в Париже мне все время не хватало
американца Хемингуэя, который,
когда меня везли из роддома, получал Нобелевскую премию,
а еще киевлянина-антропософа Макса Волошина -
они оба понимали Париж, Европу,
наверное, лучше меня,
хотя, видимо, не знали, что бульвар Сен-Мишель --
с односторонним движеньем.

Еще хотел бы тебе признаться,
что имя твое по-украински
звучит гораздо лучше, чем по-английски:
что там "Юрип"? - Словно "ты скрипишь ",
"Ю-рип", "ю-рип" - будто скрипит твой воз…
А " Єв-ро-па" - начинается с "Є"
и свидетельствует, что ты есть: "Cogito, ergo sum» *.
И для меня вдохновенно-красивое имя твое.
* Я мыслю, следовательно, существую (лат.)
29 июля - 22 сентября 2011
Коктебель - море (судно "Дукат") - Киев
ПАМ’ЯТЬ СТЕПУ

У духмяній долоні степу,
десь у заячім холодку –
ще дитинство моє без тебе
просівається на току.

Й ховраха ще не вполювати!
Ще й не впало до голови,
щоб іти тебе воювати –
на столицю твою, «на Ви».

Ще у скрині мундир махновський
дід показує на свята.
Ще незнаний нам Вінграновський
степеніє. Чи вже зліта?

Ще й паски, як печуть, не святять!
Ще ситро в старших класах п’ють.
Ще не знаю, скількох посадять
з-поміж нас і кого уб’ють.

Ще й дорога на П’ятихатки –
десь така, як в Єрусалим.
Ще до слова не маю хватки,
обрис твій ще сховався в дим.

Бабця молить лиш на Покрову,
щоб з дитям розминувся ніж…
Все було! Та спочатку – Слово,
ну, і Степ, мабуть, не пізніш.

ПАМЯТЬ СТЕПИ

На ладони степи душистой --
там, где заячий холодок, --
детство сыплет зерном лучисто
и половой на пыльный ток.

Даже суслик еще не пойман.
Мысль пока зеленей травы,
чтоб идти за тебя на войны -
на столицу твою, «на Вы».

Только в праздник мундир махновский
дед покажет и воспарит,
а неслыханный Винграновский,
может, пятый свой стих творит…

Если паску пекут --не святят!
В старших классах ситро лишь пьют.
Знает Бог лишь, скольких посадят
из друзей и кого убьют.

А дорога на Пятихатки
мне -- как в сам Иерусалим…
И к словам еще нету хватки:
облик твой мне туманит дым.

Бабка молит --лишь на Покрову,
чтоб с дитем разминулся нож…
Было всё! Но вначале… - Слово,
ну, и Степь, что не обойдешь.

* * *
Н. Л.
Збігає час – як молоко на плитці,
прудкіше, аніж плавиться свіча:
все менше білого. І світлого на лицях.
А ти все та ж – палке моє дівча.

Збігає час – як молоко збігає,
та перш ніж він до крапельки збіжить
і нас, як листя стомлене, зібгає,
є час каштанів-свіч – кохать і жить.

* * *
Н. Л.
Сбегает время молоком на плитке --
быстрей, чем тает от огня свеча:
все меньше белого. И светлого на ликах.
Ты ж, девочка, всё так же горяча.

Сбегает время - молоком сбегает,
но прежде, чем до капельки сбежит
и нас, как листья, жестко посгибает,
есть час свечей каштанов - чтобы жить.

ПЕРЕВОД С УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА МАРКА КАГАНЦОВА
(согласовано с автором стихотворений)