«Поэзия из-за решетки»

ПЕРЕВОДЫ СТИХОВ УКРАИНСКИХ ПОЭТОВ ИЗ КНИГИ
«Поезія із-за ґрат» («Поэзия из-за решетки»).

Поэзия из-за решетки: Антология. Поэтическое творчество украинских политзаключённых советских тюрем и концлагерей / Ред. Елена Голуб; - Киев, «Смолоскип»(«Факел»), 2012. - 872 с.

Из аннотации: Антология «Поэзия из-за решетки» - это стихи 62-х украинских политзаключенных, жертв преследований советского тоталитарного режима, созданные во второй половине ХХ века. Основная тема издания - несокрушимая внутренняя свобода, с которой мужественные люди даже за решеткой оставались свободными, несравненно выше и сильнее системы, что их пленила. Творчество помогало им выжить в нечеловеческих условиях, и они вынужденно продолжали традицию тюремной поэзии, что в украинской культуре насчитывает не одну сотню лет.

Со своими переводами стихов многих авторов, представленных в этой антологии, я знакомил Вас ранее по их публикациям в книгах «Я той що духом не скоривсь – Я тот чей дух не покорился», Киев, «Конгресс литераторов Украины», 2012, «Поэзия в концлагерях», второе дополненное издание, Иерусалим, 2010, «Очима серця» («Глазами сердца»), Харьков «Основа», 1993.
Сейчас предстоит встреча ещё с пятнадцатью поэтами.

МИКОЛА АДАМЕНКО
1931
ЖИВА ВОДА
Я знаю: мова мамина - свята.
В ній вічний незнищенний дух свободи.
Її плекали розум і вуста
Мільйонів. Це жива вода народу.

Її зневажить - зрадити народ,
Який до сонця зводився кріз муки.
Це - забруднити плеса наших водю
Це - потоптати материнські руки,

Які нас від напасті берегли,
Останню дрібку хліба віддавали,
Щоб ми нівроку дужими були
Й матусиних пісень не забували.

Зневажить мову мамину - біда,
Котра до дна спустошить наші душі,
І ми нащадкам зможем передать
Лишь те, що корені калині сушить.

Зневажить мову мамину - зрадите себе,
( А зрадників хто може поважати?)
І стане чорним небо голубе,
Вмиратиме у муках рідна мати.

ЖИВАЯ ВОДА

А матери язык – святой, я знаю.
Неистребим в нём вечный дух свободы.
Для миллионов он - вода живая.
Ласкает он уста и ум народа.

Им пренебречь - это предать народ,
Что к солнцу поднимался через муки.
Это - испачкать плёсы наших вод.
Это - попрать безумно мамы руки,

Что нас от всех напастей берегли,
Кусок последний хлеба отдавали,
Чтоб вырасти мы сильными смогли
И песен маминых не забывали.

Ведь матери язык забыть - беда,
Которая опустошит нам души,
И мы потомкам сможем передать
Лишь то, что корни у калины сушит.
Святой язык презрев - измените себе вы,
(Предателей кто может уважать?)
И станет черным голубое небо,
И в муках умирать родная мать.

БОЛЮЧА СЛАВА
О. Довженку
Довженкових супутників кортеж
Купається в його болючій славі.
Мов золота метелиця мете
В митцевій гуліверовій державі.

Його піднесла на руках земля,
Щоб краще йому бачилися теми.
Мені ж, неначе рани ті,болять
Довженка ненаписанной поеми.

І виліта печаль із глибини,
І б'є мене у груди копитами,
Немов і у чомусь завинив
Перед його згорілими літами.

БОЛЬНАЯ СЛАВА
А. Довженко

Довженковских спутников стая
В больной его греется славе.
Как будто метель золотая
Метёт в гуливерской державе.

Его вознесла вверх земля,
Чтоб лучше ему видеть темы.
Мне ж, будто бы раны болят
Его нерождённой поэмы.

Печаль вылетает подспудно,
В грудь бьет копытами зло,
Я лично виновен как будто
В годах сгоревших его.

БОРИС АНТОНЕНКО – ДАВИДОВИЧ
1899 -1984

***
Вже кінчається день, і немає вогнів,
Щоб здолати темряву ночі.
Скоро, скоро вже смерть затамує мій біль
І закриє натруджені очі.

Та я чую вже гуркіт далеких подій,
Де звитяжці не знатимуть спину.
Де з могили, з руїни, із мрій
Піднесуть до життя Україну.
1943 -1944

***
Уж кончается день, а ещё нет огней,
Чтоб развеять смогли темень ночи.
Скоро, скоро смерть боль убаюкает мне
И закроет уставшие очи.

Но я слышу уж грохот грядущего гроз,
Неизбежной победы лавину.
Из могилы, развалин, надежды и грёз
К новой жизни несут Украину.
1943 -1944
***
Ти не шукай мене між юнаків,
Що підуть, сміючись, до бою,
Ні серед мертвих, що в бою
Лежат розкидані по полю.
Я весь в майбутньому,
В тих гомінких роках
Що прийдут пізно або рано,
Я вийду теж на битий шлях,
Щоб стати месником
Пліч-о-пліч з вами.
І як нездоланий козак,
Якого привид сіє жах,
Хай помайне тоді в степах
Моє ім'я, як пізня кара.
І хай помститься разом з вами
За нашу смерть і наші рані.
***
Ты не ищи меня меж молодцов,
Смеющихся, готовых к бою,
Ни среди мертвых, что в бою
Лежат, разбросаны по полю.
Я весь в грядущем,
В шумных тех годах,
Что будут поздно или рано,
Я выйду тоже на большак,
Стать мстителем
Бок о бок с вами.
Как неповерженый казак,
Мой призрак будет сеять страх,
Пусть прозвучит тогда в степях
И моё имя поздней карой.
Пусть с вами отомстит врагам
За смерть и боль кровавых ран.

ОЛЕСЬ БЕРДНИК
1927 - 2003
***
Хочу розірвати плоть тужаву
В полум'яну Безмір прорости,
Понад барикади, понад славу
Запалити Райдужні Мости!
В грудях Неба серцем запалати,
Породить нетліннеє Життя,
Кров'ю вогняною оживляти
Всесвіту небачене Дитя!
***
Плоть тугую разорвать бы рад,
В пламени Безмерность прорасти,
Выше славы, выше баррикад,
Радужные зажигать Мосты!
В центре Неба сердцем запылать,
Умудриться сделать Жизнь нетленной,
Кровью огненною оживлять
Небывалое Дитя Вселенной!
***
До безодень страшних і глибоких
Стежка лицаря привела...
Як пройти? Та гука з того боку
Срібнолиста трава - ковила:

- Я мала, непомітна билина,
Понад прірву схиляюсь до ніг,
Щоб у вирій ясний лебединий
Ти завчасно дістатися міг...

І тріпоче билина в чеканні,
І ляга над безодню вона,
Ніби райдуга в хмарі весняній,
Ніби срібна казова струна.

І гукае звитяжець: - Я лину,
Без вагання на той бік іду,
Де безвихідь долає билина -
Я здолаю найбільшу біду!
***
К пропасти ужасной, глубокой
Тропка рыцаря привела ...
Как пройти? Но кричит с того бока
Серебристая нить ковыля:

- Я былинкой расту неприметной,
Я над бездной склоняюсь до ног,
Чтоб на юг лебединый светлый
Поскорее добраться ты смог ...

И трепещет она в нетерпеньи,
И ложится над бездной она,
Будто радуга в небе весеннем,
Будто сказочная струна.

И кричит победитель: - Я смело
Не колеблясь над бездной пройду,
Где былинка тупик одолела -
Одолею любую беду!

ГАЛИНА БЕРІЗКА (БРОВЧЕНКО)
ГАЛИНА БЕРИЗКА (БРОВЧЕНКО)
1920 - 2007
НОВОРІЧНЕ
... Проб'є дванадцята година...
В розлуці вип'єм ми вино
За щастя й волю ту орлину,
Яку ми втратили давно...

... В вині гіркому, недопитім
Побачиш ти на самім дні
Нові шляхи, квітками вкриті
До днів нових, до вільних днів.
31.12.1953.

НОВОГОДНЕЕ
... Пробьет двенадцать – конец году ...
В разлуке выпьем мы вино
За счастье, за орлов свободу,
Что мы утратили давно ...

... В вине горчащем, недопитом
Увидишь ты на самом дне
В цветах путь, что лишь предстоит нам
До вольных и довольных дней.
31.12.1953.
***
Мої думи зріднились з поетами.
Скільки в мене для них серенад!
Золотими ренетами
Пахне батьківський сад...

У замріяній сонячній юності -
Пишних кіс і рум'янців порі -
Серце сповнене мужності
І прекрасних горінь.

Тільки той, хто зуміє до старості
Вберегти свою душу від хмар,
Добра вічного парости
Взяв од Матері в дар.
***
Мои думы сроднились с поэтами.
Сколько им пропою серенад!
Золотыми ранетами
Пахнет родительский сад ...

И в мечтательной солнечной юности -
Пышных кос и румянца поре - мне
В сердце мужество довелось нести
И огонь прекрасных горений.

Только тот, сумеет до старости
Уберечь свою душу от туч,
Кто росткам добра в сердце дал расти,
Взял от Матери в дар солнца луч.

МЕТОДІЙ ВОЛИНЕЦЬ
МЕТОДИЙ ВОЛЫНЕЦ
1926
РАНКОВІ МОЛИТВИ
УТРЕННИЕ МОЛИТВЫ
1.НАЙПЕРША МОЛИТВА
Той молиться Богу, той знається с дідьком,
Той грошей благає, хтось вірить судьбі,
А я мимо храмів, без лементу й свідків
Найпершу молитву приношу Тобі.

І усмішку першу, і перше вітання,
І першу краплину непроханих сліз,
І слово найперше,і перше кохання,
І перші надії Тобі я принес.

Тобі, Україно, тобі, рідний краю,
Де сльози течуть, де мовчат солов'ї.
Тобі лиш сумніви свої я виливаю,
Тобі сповідаю грехі всі свої.

Тобі лиш одній я молюсь на колінах,
Вернуся до Тебе з найдальших доріг...
Прийми ж цю молитву, моя Україно,
Мой Боже єдиний, найтяжчий мій гріх.
1950, Москва, Луб'янка

1.ПЕРВЕЙШАЯ МОЛИТВА
Тот верует в Бога, а этому всех бес на свете милей,
Кому богом - деньги, а кто-то верит судьбе,
А я мимо храмов, без крика и без свидетелей
С первейшей молитвой всегда обращаюсь к Тебе.

Улыбку впервые, впервой поздравление,
И первую каплю непрошеных слёз,
И первое слово в любовном томлении,
И первые грёзы Тебе я принес.

Тебе, Украина, тебе, родной край мой,
Где слезы текут, где молчат соловьи.
Тебе поверяю сомненья и тайны,
Тебе говорю про грехи все свои.

Тебе лишь молюсь на коленях с повинной,
Вернусь лишь к Тебе после странствий я всех ...
Ты блудного сына прими, Украина,
Мой Боже единый, тягчайший мой грех.
1950, Москва, Лубянка

2. МОВІ РІДНІЙ
Черпаю силу з тебе, знову й знову,
Щоб не сконать, не впасти на путі,
Бо поки ти живеш, вкраїнсько мово,
І я живу, і мій народ святий.

О мово рідна! Витік і начало
Всього, що є в нас, буде і було.
Ти меч героїв, що за край наш впали,
Співців натхненних вічно джерело.

Без тебе ми - степове дике стадо,
Безмовній гурт кастрованих рабів.
З тобою ж ми - борці за честь і правду,
Ти прапор наш у праці й боротьбі

Ти віра наша, ти - душа народу,
Могутніх предків вічний заповіт.
Ти будеш жить от роду і до роду,
Допоки хліб росте, поки буяє цвіт.
1950, Луб'янка – Лефортово

2. ЯЗЫКУ РОДНОМУ
В тебе черпаю силу, снова , снова,
Чтоб не упасть, не сгинуть от невзгод,
Пока живёт украинское слово
И я живу, и мой святой народ.

Язык родной! Исток ты и начало
Всего, что есть в нас, было и что будет.
Ты меч героев, что за край немало пало,
Источник, что певцов таланты будит.

Мы без тебя подобны были б стаду,
Безмолвный гурт, кастраты и рабы.
С тобою мы - борцы за честь и правду,
Ты флаг наш для работы и борьбы.

Ты вера наша, ты - душа народа,
Могучих предков на века завет.
Ты будешь жить от рода и до рода,
Покуда хлеб растет, пока бушует цвет.
1950, Лубянка – Лефортово

3.ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ
Стоїть над віками печальний і гордий,
Титан й гречкосій. Прометей і Тантал.
Ти вийшов з народу, Ти жив із народом,
За нього життя до останку віддав

Пройшов, наче буря над краєм широким.
Де Київ зажурений, сивий Дніпро.
Ти став нашим сонцем,і батьком,й пророком,
Що жив серед пекла, а сіяв добро.

І досі пісні, що з твоєї правиці
Злетіли у світ, повні болю і чар,
На все зловороже мечуть блискавиці,
Вражают відступників і яничар.

О, дай мені сили своєї краплину,
Щоб вистоять. Вірну вкажи мені путь,
Як в чорной в'язниці любить УкраЇну,
Й до неї вернутись. Людиною буть.

3.ТАРАСУ ШЕВЧЕНКО
Стоит над веками печальный и гордый,
Титан, гречкосей. Прометей и Тантал.
Ты наш - из народа, и жил Ты с народом,
Ты жизнь за него без остатка отдал.

Прошёл, словно буря над краем широким.
Где Киев грустит, и седой весь Днепро.
Ты стал нашим солнцем, отцом и пророком,
Что жил среди ада, а сеял добро.

И всё еще песни, с руки твоей мощной
Влетевшие в мир, полны боли и чар,
В зловредное всё мечут стрелами молний,
Сражают отступников и янычар.

О, дай своей силы хоть капельку мне,
Чтобы выстоять. И укажи верный вектор,
Любить Украину и в чёрной тюрьме,
Вернуться в неё. И быть Человеком.

МАРТА ГАЙ
1922 - 2003
СЯЙВО ЗОРІ
Вколо мене пекло б'еться,
Вколо мене демон в'ється, -
Ангел крилами любві
плеснув білий цвіт.
Вколо мене мука земна,
Вколо мене зорі сяйво,
Що пробилося нечайно
В темний людский світ.

СИЯНЬЕ ЗВЕЗДЫ
Вкруг меня ад сущий бьётся,
Вкруг меня злой демон вьётся, -
Ангел крыльями любви
белый цвет плесни,налей.
Вкруг меня земная мука,
Вкруг меня звезды сиянье
Пробивается случайно
В темный мир людей.

ЛАГЕРНА МОЛИТВА
Синієшь десь, невдима в просторі
Вкраїна втрачена моя.
Й шепочу я на тихі ранні зорі
Твоє свте ім'яю
І на скривавленій кайданами долоні
Підношу серце в далину
Тобі, Тобі одній його даю,
Перед Тобою я коліна клоню!

ЛАГЕРНАЯ МОЛИТВА
Синеешь где-то Ты, невидима в просторе,
Потерянная мною Украина.
И я шепчу на тихих ранних зорях
Твоё святое имя.
На окровавленной оковами ладони
Протягиваю своё сердце вдаль,
Тебе, Тебе одной его отдам,
Перед Тобой склонив колени в стоне !

ГРИГОРІЙ ГАЙОВИЙ
1937
ВІДГУК
Мерехтів Чумацький шлях
Міріадами зір
Я незнав, що ти прийшла
Я чекав. Повір.

Як нестямно я хотів
Твій почути клич.
А мене на самоті
Обнімала ніч.

Ніби подих твій вночі
Я відчув колись.
Чом же ти тепер мовчиш?
Де ти? Отзовись...

Ніби подих твій вночі
Я відчув колись.
Чом же ти тепер мовчиш?
Де ти? Отзовись...

Де потік твоїх пісень,
Барви почуттів?
Все поглинув сірий день -
Теж на самоті...

ГРИГОРИЙ ГАЕВОЙ
ОТКЛИК
Как мерцал Чумацкий шлях*-
Мириады звезд!
Я не знал, что ты пришла.
Ждал лишь, что придёшь.

Как хотел твой звонкий я
Слышать голосочек.
В одиночестве меня
Обнимала ночь лишь.

Вроде, вздох твой я в ночи
Слышал рядом где-то.
Что же ты теперь молчишь?
Отзовись же. Где ты?

Где ж твой песенный поток,
Краски чувства где?
Серый день их уволок -
В одиночестве ...
• Чумацкий шлях — это украинское название Млечного пути. Как известно, чумаки возили на своих возах, запряженных волами, соль, часть которой просыпалась в пути. Так возник поэтический образ Галактики с мириадами звёзд, мерцающих, как крупинки соли.

ЛЕВКО ГОРОХІВСЬКИЙ
1943 - 2010
(інкримінований автору вірш)
Не ржавіють ненависні кайдани,
Не рвуться петлі ненажерства і брехні.
Та віриться, що час цей невблаганний
Прискорить рух в очікувані дні.
Бо рабскі пута давлять всіх нестерпно,
І тиск неправедний до тями зве -
Все ж всюди тихо, всюду немов мертво,
Хоч пам'ять по супротив ще живе.

В нім наша воля, щастя довгождане
І подих їх кидає мене в дрож -
Чи скоро, друзі, доля безталанна
Про край наш потурбується також?!

Неждані, неспокіні, довгі сни,
Коли напоїте мої чуття спокоєм
І сповните уже їх иншою жагою.
Коли вгамуєте пошарпані думки,
Щоб згас порив самотній і слабкий.

ЛЕВКО ГОРОХОВСКИЙ
(инкриминированный автору стих)

Не знают ржавчины проклятые оковы,
Не рвутся петли алчности и лжи.
Но верится, придёт то время скоро,
В мечтах видны его мне рубежи.

Ведь нестерпимо давят путы гнёта,
И не приемлет разум рабский гнёт -
Всё ж всюду тихо, всюду словно мёртво,
Хотя память про протест ещё живёт.

В нём наша воля, счастье долгожданное,
Его дыхание меня бросает в дрожь -
Когда, друзья, судьбина бесталанная
Наш край, забытый Богом, вспомнит всё ж?!

Нежданных, беспокойных снов поток,
Когда напоит он мир чувств моих покоем,
Наполнить чтобы жаждой их иною?
Потрепанные мысли кто унять бы смог,
Чтоб загасить порыв, что слаб и одинок?

ТИМЧАСОВІ РЕФЛЕКСІЇ
На порозі листопад, а листів нема,*
На порозі остання табірна зима.
Стукає розхристано у чужі думки
Пагубни ілюзіі - лаврові вінки.
Туга нерозгадана, одинокі дні
Сумнівами вп'ялися істини земні.
Мудрості на мудростях очманіли вщерть,
В тимчасовім відчаї спокушає смерть.
Вічне недозволення - незбагненний стан,
Боже, лиш байдужістю не лікуй тих ран.
З кривдою щоденною навіть обійдусь,
Лиш порив живляющий втратити боюсь...
Мордовия, 1972

ВРЕМЕННЫЕ РЕФЛЕКСИИ
На пороге ноябрь, а всё нет письма, *
На пороге последняя лагерная зима.
И стучит расхристанно мыслями в виски
Ложная иллюзия - лавровые венки.
Неразгаданной тоской, днями одиночества
В мозг впились сомненьями истины-пророчества.
Мудрости на мудростях – можно ошалеть,
В временном отчаяньи соблазняет смерть.
Вечных запрещений - непонятный чин,
Боже, безразличием ран мне ни лечи.
С ложью ежедневною как-то обойдусь,
Лишь порыв живительный потерять боюсь ...
Мордовия, 1972
• Игра слов. Фразу «На порозі листопад, а листів нема» можно перевести
«На пороге листопад, а листьев нет» и «На пороге ноябрь, а писем нет».

ОЛЕКСАНДР ГРИГОРЕНКО
АЛЕКСАНДР ГРИГОРЕНКО
1938 -1962
ТІЛЬКИ Б ЗНАТИ
Хай я буду мерзнути у хузі,
Чи від спраги гинути в степах,
Тільки б знать, що є у мене друзі,
Що весь час живу в чиїхсь думках.

Тільки б знать, що жив я не даремно,
Що мои пісні із серця йшли,
Що за правду в них стояв я ревно,
Був мечем і громом для хули.

Не вино, а квас я пив би хлібний,
В муках змог би щастя відшукать,
Тільки б знать,що я комусь потрібний,
Тільки б знать про все це, тільки б знать...

ТОЛЬКО Б ЗНАТЬ
Буду замерзать пускай в пурге я,
Иль от жажды погибать в пустыне,
Только бы знать, что я друзей имею,
Что все время помнят моё имя.

Только бы знать, что жил я не напрасно,
Что из сердца песни я сложил,
Что за правду в них стоял я страстно,
Был мечом и громом я для лжи.

Не вино, а квас я б пил на ужин,
В муках смог бы счастье отыскать,
Только б знать, что я кому-то нужен,
Только б знать об этом, только б знать ...

ДМИТРО ГРИНЬКІВ
ДМИТРО ГРИНЬКИВ
1948 - 2012
МАТИ
На перехресті шляхів розбіжних
Стояла мати в сльозах невтішних
Стояла мати в сльозах невтішних
Питала мати вітрів розбіжних

О! Вітри,вітрі, далековії,
Ви моя радість,моя надія -
Дозвольте мені вас запитати -
Де порятунку в горі шукати?

Звідки синочка маю виглядати?
Промчався вітер бураном виру,
Син мовив: Мамо! Я у Сибіру,
В шахтах працюю, стократ проклятих,

Я тут, матусю, на каторзі
Свій вік доживаю
Та помогти вам, рідна моя,
Я вже сили не маю.

МАТЬ
На перекрестке путей центробежных
Стояла мать в слезах безутешных
Стояла мать в слезах безутешных
Просила совета ветров центробежных

О! Ветры, ветры, повсюду летящие,
Вы моя радость, надежду дарящие -
Позвольте мне спросить ваше мнение -
Где в своём горе искать мне спасение?

Где мне сыночка найти непонятно?
Ветер промчался, взвихрив бураны.
Сын отозвался: В Сибири я, Мама!
В шахтах тружусь, проклятых стократно,

Матушка, тут на каторге я
Свой доживаю век.
Только помочь вам, родная моя,
Сил у меня уже нет.

СТЕПАН ГУРА
1960
***
Й до того: мудрий відшукае джерело,
щоб злитись з витоком в життєвій миті,
щоб из уваги знявши штучне зло,
життя любити в істинному виді.

Нарешті: є в житті позачасовий зміст.
Хто ціль свою узгоджує з таким порядком,
Щасливий той, і він живе на повний зріст, -
Той мудрий, хто зв'язав кінець з початком.

***
Отыщет источник мудрый зело,
чтоб слиться с истоком в жизненном миге,
Вниманья лишив привнесенное зло,
чтоб жизнь полюбить в её истинном виде.

Но есть в жизни главный смысл и он прост.
Мудрец, коль цель с ним согласовал он,
Тот счастлив, и он живет в полный рост, -
Кто смог конец увязать с началом.

***
Якщо віддатись - навіки,
Якщо кохати - безмежно.
Так, щоб у полум'ї вічном
Згинути необережно.

Не треба мені зажури.
Жити не можу впівсили.
Хай рвуться струни бандури!..
Тільки б недарма бриніли.

***
Если отдаться - навечно,
Если любить – без конца.
В пламени страсти сердечной
Пусть полыхают сердца.

Жить я в полсилы смогу ли?.
Жить не хочу в печали.
Пусть рвутся струны бандуры! ..
Только б не зря звучали.

ІГОР КАЛИНЕЦЬ
ИГОРЬ КАЛИНЕЦ
1939
МАДОННА НЕЗАЙМАНОСТІ
Мадонна незайманости, покровителька лелії,
тої, що саме обдарована сьомим квітом.
Край перелазу лузає соняшник безслів'я,
а могла вечорами лічити віно.

Коромислом зранку вона розважит долю:
що з одного кінца - горе, а з другого - щастя.
Подейкують, що в її непорочний подолок
злітаєтся вдосвіта біле птаство

Чи не про неї оце пустив повість
з нашего села златоуст відомий:
якось вночі зупинився райський повіз
з архангелом Гавриїлом перед її домом.

МАДОННА НЕВИННОСТИ
Мадонна невинности, лилии покровительница,
той, что одарена седьмым цветком.
Возле перелаза семечки грызть любительница,
а может вечерами побаловаться вином.

Коромысло с утра понесёт, долю словно:
где один конец - горе, а другой конец - счастье.
Ходят слухи, в её непорочное лоно
ранью белые птицы слетаются часто.

То не про неё ли распускает россказни
с нашего села златоуст знакомым:
Ночью раз стояла райская повозка мол
Гавриила - ангела перед её домом.

СВЯТОСЛАВ КАРАВАНСЬКИЙ
СВЯТОСЛАВ КАРАВАНСКИЙ
1920
МОЄ РЕМЕСЛО
Кинути слово, щоб бомбою стало!
Кинути слово, щоб души трясло!
Кинути слово, щоб всіх хвилювало!
Кинути слово - моє ремесло!

Думку родити, щоб совість будила!
Троїла мужністьі нищила зло!
Щоб маяком невгасущим світила!
Думку родити - моє ремесло!

Кинути слово і думку подати!
Гостру, як бритва, і чисту, як скло!
Муку страшну і жорстоку зазнати!
Світ обновити - моє ремесло!

МОЁ РЕМЕСЛО
Бросить слово, чтоб бомбою стало!
Бросить слово, чтоб души трясло!
Бросить слово, чтоб всех волновало!
Бросить слово - моё ремесло!

Мысль зародить, чтобы совесть будила!
Множила силу, зло превозмогло!
Чтоб маяком негасимым светила!
Мысль зародить - моё ремесло!

Бросить слово и мысль зародить!
Бритвы острей, и светлей, чем стекло!
С творчества мукой жестокою жить!
Мир обновить - мое ремесло!

ПРО ШЕВЧЕНКА
Жив поет із серцем Прометея
У гурті заляканих людей...
Жив з пігмеями й не став пігмеєм!
Вмер, а все лишився Прометей!

Він не був лауреатом премій,
Блях - оздоб на грудях не носив,
Плащ солдатський - висшу з академій -
То й усе,що в долі заслужив.

Хист не вмів свій вигідно продати,
З музою контракту не уклав.
Він служив в поезїї солдатом -
Тільки вмерши, генералом став.

О ШЕВЧЕНКО
Жил поэт с душою Прометея.
Жил в толпе запуганных людей ...
Жил с пигмеями, но сам не стал пигмеем!
Умер, а, как прежде, - Прометей!

Не был он лауреатом премий,
На груди наград он не носил,
Плащ солдатский, вместо академий, -
Вот и всё, что в жизни заслужил.

Выгодно не смог талант продать он,
С музой он контракт не заключал.
Он служил в поэзии солдатом -
Лишь посмертно генералом стал.

ІВАН КОВАЛЕНКО
ИВАН КОВАЛЕНКО
1919 - 2001
***
Тиран і деспот всіх піїтів,
На пси зійшов, було, сонет.
Вірш вирвався з вузких тенет,
Як вільний птах з тесної кліті.
Святкує виспраглий естет,
Смакує форми розмаїті,
І поетичний вінегрет
Запанував в усьому світі.

Та воскресив знічев'я хтось
Сонет, як Лазаря Христос;
Все переплуталось химерно,
І почалися чудеса:
Сонет сміється над модерном,
Сонет стає модерном сам.

***
Тиран и деспот всех пиитов,
На нет сошёл было сонет.
Стих вырвался – преграды нет,
Как птица из клети закрытой.
Ликует выспренный эстет,
Смакует формы разных видов,
И стихотворный винегрет
Повсюду властвует досыта.

Кто воскресил, вот в чём вопрос,
Сонет, как Лазаря Христос?
Все перепуталось химерно,
И начались тут чудеса:
Сонет смеётся над модерном,
Поскольку стал модерном сам.

***
Чотири сонети пишу уночі,
Чотири останні сонети.
І рими мені надихають сичі,
І грають чотири кларнети.

Останні сонети пишу при свічі,
І заздрять всі мертві поети.
Годинник хвілини спішит долічить,
І чути вже стукіт карети.

Чотири сонети, а це тільки вступ,
А це тільки серця знеможений стук,
А це тільки зойк на весь простір.

І зоряні струни бринять и гудуть,
Одні вони знають, що я туда йду
Назавжди, навічно, не в гості.

***
Четыре сонета пишу я в ночи,
Четыре последних сонета.
И рифмы со мною не спят, как сычи,
Играют четыре кларнета.

Сонеты пишу я при свете свечи,
И мёртвые рядом поэты.
Будильник, минуты считая, стучит,
И слышен уже стук кареты.

Четыре сонета, вступленье лишь тут,
А это лишь сердца уставшего стук,
А это лишь крик боли просто.

И звездные струны заводят игру,
Одни они знают, туда я иду
Навеки, навечно, не в гости.

***
А перший сонет - це сонет про життя,*
Що Богом нам кожному дане,
Ця іскра мала у морях небуття -
Чи щастя воно, чи кайдани?

Чи можно прожити його без пуття,
Лишати гріхи і догани?
Ніколи не зможе твоє каяття
У серці загоїти рани.

І будеш носити важеннй тягар,
Якщо ти змарнуєш божественний дар,
Це диво з найбільших чудес.

Життя - не переклик змарнованих літ,
Життя твого духу - до Бога політ.
Життя - це порив до небес
*Автор не встиг за життя дописати задумані сонети про любов, про смерть і про Україну.

***
А первый сонет мой о жизни, друзья, *
Что Богом даётся всем равно,
То искорка в море небытия -
А счастье она, или драма?

Возможно ль её прожить нам шутя,
Оставив грехи и изъяны?
Придёт к вам раскаянье годы спустя,
Но сердца излечит ли раны?

Постигнет тебя тяжелый удар,
Коль ты потеряешь божественный дар,
То чудо из главных чудес.

Жизнь - не пересчёт, сколько лет зря пройдёт,
Жизнь - это души твоей к Богу полёт.
Жизнь - это порыв до небес.
* Автор не успел при жизни дописать задуманные сонеты о любви, о смерти и об Украине.

ЄВГЕН КРАМАР
ЕВГЕН КРАМАР
1933
БЛУДНИЙ СИН
Пилюку з ходжених доріг
Я знов приношу на поріг
Старой батьківської хати.
Мов той біблійний блудний син...
Ні, не шукав я батьківщин,
Хотів я правду розшукати.

Гай, гай, минуло стільки літ,
Як я помандрував у світ.
І ось вертаюся додому.
Чи знаю те, чого не знав.
Чи ту химеру розшукав?
Ні, не скажу про це нікому.

1970

БЛУДНЫЙ СЫН
Пыль от исхоженных дорог
Вновь приношу я на порог
Родительского дома.
Как блудный сын искал везде...
Нет, не отечество себе,
Лишь правда мной искома.

Уже прошло так много лет,
Как я ушёл увидеть свет.
Пришёл домой сейчас я.
Узнал ли я, чего не знал,
Иль ту химеру отыскал,
Не спрашивай напрасно.

1970
ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ
Чи тебе ще, нива, кров'ю не полито,
Чи не скородили рубані кістки?
То вроди пшеницю, дай за працю жито,
Маємо ж ми право: ніби козаки.

Стогоном незмірним проказала нива:
"Хлопче нерозумний, краще не питай.
Хто ж мене засіяв, щоб настало жниво,
Щоб дала я людям щедрий урожай?

Наточила юшки нерозважна воля -
По коліна в'язли славні орачі.
Та не засівали зораного поля,
Бо лягли завчасно хлопци- сіячі"
1968

ПОД БЕРЕСТЕЧКОМ*
Не была ль ты, нива, кровушкой полита,
Рублеными вспахана глубоко костями?
Уроди пшеницу, дай за труд нам жито,
Мы ж имеем право: казаки мы сами.

Стоном непомерным нива отвечала:
"Парень неразумный, словом не терзай.
Кто ж меня засеял, чтоб страда настала,
Чтоб дала я людям щедрый урожай?

Кровушки налила неразумно воля -
По колено вязли пахари в земле.
Но не засевали вспаханного поля,
Ведь легли до срока сеятели все "
1968
* 18 (28) июня—20 (30) июня 1651 года под Берестечком объединённым войскам Богдана Хмельницкого и крымского хана Исляма III Гирея было нанесено поражение со стороны польских войск Яна Казимира. В последний день битвы Ислям-Гирей захватил в плен Хмельницкого и бежал. После осады части казаков удалось выйти из окружения (бои продолжались до 10 июля). Результатом поражения стало подписание Белоцерковского договора 1651 года.

МИКОЛА КУЛЬЧИНСЬКИЙ
МИКОЛА КУЛЬЧИНСКИЙ
1947
***
Дощ. Четверо ґрат.
Одні на дверях.
Дощ за трьома.
Спокій, сум. Жаль згинь.
Неба синь
Не виджу.
Ой прилинь.
Хто?
Кохана.
А нащо?
Спокій і сум. Геть відчай.
Я рай.
Не зрадь.
Кого?
Рай.
Та ви що?
Дощ рік, дощ два,
Двох років нема.
Ха -ха.

***
Дождь. Решетки четыре.
Одна на двери.
Дождь за тремя . Тюрьма.
Покой, печаль. Сожаление сгинь.
Неба синь
Не видна.
Пришла бы она .
Кто?
Любимая.
А начто?
Покой и грусть. Долой печаль.
Я рай.
Не предай.
Кого?
Рай.
Да вы что?
Дождь год, дождь два,
Двух лет как нет.
Ха-ха.

***
Калинонько! Багряна совість...
Лиш ти одна готова зрозуміти
мого життя правдиву повість
Своїм корінням напоїти,
і підвести,
і силу дати, і простити.
Калинонько, пораднице багряна...
Розрада і любов, пекуча рана.
Устами припаду, вгамую голод
і тим переборю
життя непереборний холод.

***
Калинушка! Алая совесть ...
Одна ты готова постичь
Судьбы моей трудную повесть
И корнем своим напоить,
Меня приподнять,
силу дать, и простить.
Калинушка, советчица ты лучшая ...
Утеха и любовь, и рана жгучая.
Устами припаду, утихнет голод,
и тем переборю
непобедимый жизни холод.